Дифтерія починається непомітно, маскуючись під звичайну застуду. Перші ознаки – легкий біль у горлі та незначне підвищення температури – часто залишаються без уваги. Однак вже через 2-3 дні хвороба проявляє себе у всій своїй небезпечності. На мигдаликах з’являється характерний сірувато-білий наліт, який поступово поширюється на піднебіння та задню стінку глотки. Цей наліт, схожий на щільну плівку, не знімається шпателем і кровоточить при спробі його відділити. Саме цей симптом є ключовим для діагностики дифтерії.
Захворювання викликає бактерія Corynebacterium diphtheriae, яка виробляє потужний екзотоксин. Цей токсин вражає серце, нервову систему та нирки, що робить дифтерію однією з найнебезпечніших інфекцій. Особливість хвороби полягає в тому, що навіть після одужання можуть розвиватися важкі ускладнення через дію токсину на внутрішні органи.
Найбільш уразливими до дифтерії є діти віком від 3 до 7 років, хоча останнім часом все частіше хворіють і дорослі. Це пов’язано зі зниженням рівня колективного імунітету через відмову від вакцинації. Захворювання передається повітряно-крапельним шляхом, а також через предмети побуту, тому спалахи часто виникають у дитячих колективах.
Основні форми дифтерії та їх особливості
Дифтерія може проявлятися в кількох клінічних формах, кожна з яких має свої особливості перебігу та симптоматику. Найпоширенішою є дифтерія ротоглотки, яка становить близько 90% усіх випадків захворювання. Саме ця форма найчастіше призводить до важких ускладнень через швидке всмоктування токсину в кров.
Розрізняють такі основні форми дифтерії:
- дифтерія ротоглотки (локалізована, поширена, токсична);
- дифтерія гортані (істинний круп);
- дифтерія носа;
- дифтерія очей;
- дифтерія шкіри;
- дифтерія статевих органів;
- комбіновані форми.
Кожна з цих форм має свої характерні прояви, які важливо вчасно розпізнати для початку адекватного лікування. Найнебезпечнішою вважається токсична форма дифтерії ротоглотки, яка супроводжується вираженим набряком м’яких тканин шиї та важкою інтоксикацією.
Особливу увагу слід звернути на те, що дифтерія може протікати в атипових формах, особливо у вакцинованих осіб. У таких випадках симптоми можуть бути стертими, а наліт на мигдаликах – відсутнім. Це значно ускладнює діагностику та може призвести до пізнього початку лікування.
Як розвивається дифтерія ротоглотки
Дифтерія ротоглотки починається гостро з підвищення температури тіла до 38-39°C. Хворі скаржаться на загальну слабкість, головний біль, біль у горлі при ковтанні. Однак, на відміну від звичайної ангіни, біль у горлі при дифтерії не такий інтенсивний, як можна було б очікувати при вираженому запаленні мигдаликів.
Через 12-24 години на мигдаликах з’являється характерний наліт. Спочатку він має вигляд тонкої павутиноподібної плівки, яка швидко ущільнюється і набуває сірувато-білого кольору. Наліт щільно спаяний з підлеглими тканинами і не знімається шпателем. При спробі його відділити поверхня мигдаликів кровоточить.
Залежно від поширеності процесу виділяють кілька форм дифтерії ротоглотки:
- локалізована – наліт обмежений мигдаликами;
- поширена – наліт поширюється на піднебінні дужки, язичок, м’яке піднебіння;
- токсична – супроводжується набряком підшкірної клітковини шиї та вираженою інтоксикацією.
При локалізованій формі загальний стан хворого порушується незначно. Температура тіла може бути нормальною або субфебрильною. Хворі скаржаться на помірний біль у горлі при ковтанні, загальну слабкість. Наліт на мигдаликах може зберігатися протягом 6-7 днів, поступово зменшуючись у розмірах.
Поширена форма дифтерії ротоглотки характеризується більш вираженими симптомами інтоксикації. Температура тіла підвищується до 39°C і вище, з’являються сильний головний біль, ломота в тілі, відсутність апетиту. Наліт поширюється за межі мигдаликів, охоплюючи піднебінні дужки, язичок, м’яке піднебіння. З рота з’являється неприємний солодкуватий запах.
Токсична форма дифтерії ротоглотки є найважчою і небезпечною для життя. Вона розвивається швидко, протягом кількох годин. Температура тіла різко підвищується до 40°C і вище, з’являються сильний головний біль, блювання, біль у животі. Наліт на мигдаликах і м’якому піднебінні стає щільним, набуває брудно-сірого кольору. Розвивається виражений набряк підшкірної клітковини шиї, який може поширюватися на грудну клітку. Шкіра над набряком не змінена, набряк має тістувату консистенцію.
Важливою особливістю токсичної форми дифтерії є розвиток ранніх ускладнень, пов’язаних з дією дифтерійного токсину на внутрішні органи. Вже на 2-3 день хвороби можуть з’являтися ознаки міокардиту, нефрозу, поліневриту. Саме тому при підозрі на дифтерію необхідна негайна госпіталізація хворого в інфекційний стаціонар.
Дифтерійний круп – як розпізнати небезпеку для дихання
Дифтерія гортані, або істинний круп, є однією з найнебезпечніших форм захворювання, особливо у дітей раннього віку. Вона характеризується розвитком стенозу гортані через запальний набряк і утворення фібринозних плівок на слизовій оболонці. Це призводить до порушення дихання і може стати причиною асфіксії.
Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла до 38-39°C, появи гавкаючого кашлю і осиплості голосу. Ці симптоми часто приймають за прояви ларингіту або ГРВІ, що призводить до пізньої діагностики. Однак вже через кілька годин стан хворого різко погіршується – з’являються ознаки дихальної недостатності.
Розрізняють три стадії дифтерійного крупу:
- дисфонічна – характеризується осиплістю голосу і гавкаючим кашлем;
- стенотична – з’являються інспіраторна задишка, втягнення податливих місць грудної клітки;
- асфіктична – розвивається ціаноз, втрата свідомості, судоми.
На дисфонічній стадії хворі скаржаться на осиплість голосу, яка поступово прогресує до афонії. Кашель стає грубим, гавкаючим. Температура тіла підвищується до 38-39°C. Загальний стан хворого порушується помірно.
Стенотична стадія розвивається через 12-24 години від початку захворювання. З’являється інспіраторна задишка – утруднене вдихання, яке супроводжується втягненням яремної ямки, над- і підключичних просторів, міжреберних проміжків. Дихання стає гучним, чути на відстані. Хворий приймає вимушене положення – сидить, нахилившись вперед, спираючись руками на край ліжка. З’являється ціаноз губ, кінчика носа, нігтьових фаланг.
Асфіктична стадія є критичною і вимагає негайного проведення трахеостомії. Хворий стає неспокійним, метушиться, намагається вдихнути повітря. Шкіра набуває землистого відтінку, покривається холодним потом. Пульс стає частим і слабким, артеріальний тиск знижується. Без надання невідкладної допомоги настає смерть від асфіксії.
Особливістю дифтерійного крупу є те, що він може розвиватися як самостійна форма захворювання, так і як ускладнення дифтерії ротоглотки. У дітей раннього віку круп розвивається частіше і протікає важче, ніж у дорослих. Це пов’язано з анатомічними особливостями дитячої гортані – вона вужча і має більш пухку підслизову основу, що сприяє швидкому розвитку набряку.
Діагностика дифтерійного крупу базується на характерній клінічній картині і даних ларингоскопії. При непрямій ларингоскопії виявляють набряк і гіперемію слизової оболонки гортані, фібринозні плівки на голосових зв’язках і в підголосовій порожнині. Однак проведення ларингоскопії у дітей раннього віку часто буває утрудненим через неспокій дитини і ризик розвитку ларингоспазму.
Рідкісні форми дифтерії та їх прояви
Крім класичних форм дифтерії ротоглотки і гортані, існують і більш рідкісні варіанти перебігу захворювання. Вони становлять близько 10% усіх випадків дифтерії і часто залишаються нерозпізнаними через нетипову клінічну картину. До таких форм належать дифтерія носа, очей, шкіри, статевих органів, а також комбіновані форми.
Дифтерія носа зазвичай розвивається у дітей раннього віку і характеризується тривалим перебігом з незначними симптомами інтоксикації. Хворі скаржаться на утруднене носове дихання, серозно-кров’янисті виділення з носа. При огляді виявляють набряк і гіперемію слизової оболонки носа, фібринозні плівки на носовій перегородці і носових раковинах. Плівки мають сірувато-білий колір і щільно спаяні з підлеглими тканинами.
Особливістю дифтерії носа є те, що вона часто залишається нерозпізнаною і може бути джерелом інфекції для оточуючих. Хворі з цією формою дифтерії становлять епідеміологічну небезпеку, оскільки виділяють збудника у навколишнє середовище протягом тривалого часу.
Дифтерія очей зустрічається рідко і зазвичай розвивається як ускладнення дифтерії ротоглотки. Вона характеризується ураженням кон’юнктиви і рогівки ока. Хворі скаржаться на біль, сльозотечу, світлобоязнь, відчуття стороннього тіла в оці. При огляді виявляють набряк і гіперемію кон’юнктиви, фібринозні плівки на слизовій оболонці повік. Плівки мають сірувато-білий колір і щільно спаяні з підлеглими тканинами.
У важких випадках дифтерія очей може призвести до розвитку кератиту і навіть перфорації рогівки. Це загрожує втратою зору, тому при підозрі на дифтерію очей необхідна негайна консультація офтальмолога і проведення специфічного лікування.
Дифтерія шкіри розвивається при потраплянні збудника на пошкоджену шкіру. Вона характеризується утворенням виразок, покритих сірувато-білим нальотом. Виразки мають округлу форму, чіткі краї і щільні на дотик. Навколо виразки виявляють набряк і гіперемію шкіри. Захворювання супроводжується незначними симптомами інтоксикації і може протікати тривало, особливо при відсутності адекватного лікування.
Дифтерія статевих органів зустрічається вкрай рідко і зазвичай розвивається у новонароджених дівчаток. Вона характеризується ураженням слизової оболонки вульви і піхви. Хворі скаржаться на свербіж, печіння, біль при сечовипусканні. При огляді виявляють набряк і гіперемію слизової оболонки, фібринозні плівки на вульві і в піхві. Плівки мають сірувато-білий колір і щільно спаяні з підлеглими тканинами.
Комбіновані форми дифтерії характеризуються одночасним ураженням кількох органів і систем. Наприклад, може спостерігатися поєднання дифтерії ротоглотки і носа, ротоглотки і гортані, ротоглотки і очей. Такі форми захворювання протікають важче і частіше призводять до розвитку ускладнень.
Діагностика рідкісних форм дифтерії часто буває утрудненою через нетипову клінічну картину. Тому при підозрі на дифтерію необхідно проводити бактеріологічне дослідження мазків з уражених ділянок слизових оболонок або шкіри. Це дозволяє підтвердити діагноз і призначити адекватне лікування.
Порівняльна характеристика форм дифтерії:
| Форма дифтерії | Основні симптоми | Особливості перебігу | Можливі ускладнення |
|---|---|---|---|
| Локалізована ротоглотки | Помірний біль у горлі, сірувато-білий наліт на мигдаликах, субфебрильна температура | Наліт обмежений мигдаликами, загальний стан порушується незначно | Рідко розвиваються, при своєчасному лікуванні прогноз сприятливий |
| Поширена ротоглотки | Виражений біль у горлі, наліт поширюється за межі мигдаликів, температура 39°C і вище | Наліт охоплює піднебінні дужки, язичок, м’яке піднебіння, з’являється неприємний запах з рота | Можливий розвиток міокардиту, нефрозу, поліневриту |
| Токсична ротоглотки | Різке підвищення температури, сильний головний біль, набряк шиї, брудно-сірий наліт | Набряк підшкірної клітковини шиї, виражена інтоксикація, швидкий розвиток ускладнень | Міокардит, нефроз, поліневрит, гостра серцево-судинна недостатність |
| Дифтерійний круп | Гавкаючий кашель, осиплість голосу, інспіраторна задишка, втягнення податливих місць грудної клітки | Розвивається стеноз гортані, можливий розвиток асфіксії | Асфіксія, пневмонія, трахеобронхіт |
| Дифтерія носа | Утруднене носове дихання, серозно-кров’янисті виділення з носа, фібринозні плівки в носі | Тривалий перебіг, незначні симптоми інтоксикації, часто залишається нерозпізнаною | Рідко розвиваються, можливе поширення інфекції на інші органи |
Діагностика та лікування дифтерії
Діагностика дифтерії базується на характерній клінічній картині, епідеміологічних даних і результатах лабораторних досліджень. При підозрі на дифтерію необхідно негайно госпіталізувати хворого в інфекційний стаціонар, оскільки захворювання може швидко прогресувати і призводити до розвитку важких ускладнень.
Основним методом лабораторної діагностики дифтерії є бактеріологічне дослідження мазків з уражених ділянок слизових оболонок або шкіри. Мазки беруть до початку антибактеріальної терапії і доставляють у лабораторію протягом 2-3 годин. Для взяття мазків використовують стерильні ватні тампони, які після взяття матеріалу поміщають у пробірки з транспортним середовищем.
У лабораторії проводять мікроскопію мазків, забарвлених за Грамом, і посів матеріалу на живильні середовища. Для виділення збудника дифтерії використовують середовище Леффлера або телуритовий агар. Через 18-24 години інкубації при температурі 37°C на живильних середовищах з’являються колонії Corynebacterium diphtheriae, які мають характерний вигляд.
Для підтвердження діагнозу дифтерії важливо не тільки виділити збудника, але і визначити його токсигенність. Для цього проводять реакцію преципітації в агарі з антитоксичною сироваткою. Наявність преципітаційної лінії свідчить про токсигенність виділеного штаму.
Крім бактеріологічного дослідження, для діагностики дифтерії використовують серологічні методи. Визначення рівня антитоксичних антитіл у сироватці крові дозволяє оцінити напруженість імунітету і підтвердити діагноз у сумнівних випадках. Для цього використовують реакцію пасивної гемаглютинації або імуноферментний аналіз.
Лікування дифтерії повинно бути комплексним і включати специфічну, патогенетичну і симптоматичну терапію. Основним методом специфічної терапії є введення протидифтерійної антитоксичної сироватки. Сироватку вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно за методом Безредки для попередження розвитку анафілактичного шоку.
Дозу сироватки визначають залежно від форми і тяжкості захворювання. При локалізованій формі дифтерії ротоглотки вводять 20-40 тис. МО сироватки, при поширеній формі – 50-80 тис. МО, при токсичній формі – 100-200 тис. МО. У важких випадках сироватку вводять повторно через 12-24 години.
Антибактеріальну терапію при дифтерії проводять препаратами пеніцилінового ряду або макролідами. Препаратом вибору є бензилпеніцилін, який вводять внутрішньом’язово в дозі 100-150 тис. ОД/кг на добу. Тривалість антибактеріальної терапії становить 10-14 днів.
Патогенетична терапія при дифтерії спрямована на детоксикацію організму, корекцію порушень гомеостазу і профілактику ускладнень. Для детоксикації використовують внутрішньовенне введення розчинів глюкози, реополіглюкіну, гемодезу. При розвитку міокардиту призначають серцеві глікозиди, метаболічні препарати, вітаміни групи B.
Симптоматична терапія включає призначення жарознижувальних, знеболювальних, антигістамінних препаратів. При розвитку дифтерійного крупу проводять інгаляції зволоженим киснем, призначають глюкокортикоїди, при необхідності – трахеостомію.
Важливе значення в лікуванні дифтерії має догляд за хворим. Необхідно забезпечити хворому постільний режим, щадну дієту, рясне пиття. При ураженні ротоглотки призначають полоскання горла розчинами антисептиків, при дифтерії очей – промивання кон’юнктивального мішка розчином фурациліну.
Прогноз при дифтерії залежить від форми захворювання, своєчасності діагностики і початку лікування. При локалізованій формі дифтерії ротоглотки прогноз сприятливий, летальність не перевищує 1%. При токсичній формі дифтерії летальність досягає 20-50%, навіть при своєчасному і адекватному лікуванні.
Цікавий факт: дифтерійний токсин є одним з найсильніших бактеріальних отрут. Всього 0,1 мкг цього токсину достатньо, щоб убити морську свинку вагою 250 г. Для людини смертельна доза токсину становить близько 0,3 мг.
Профілактика дифтерії включає специфічні і неспецифічні заходи. Основним методом специфічної профілактики є вакцинація. В Україні вакцинацію проти дифтерії проводять згідно з календарем профілактичних щеплень. Перше щеплення роблять у віці 2 місяців, наступні – у 4, 6 і 18 місяців. Ревакцинацію проводять у 6 і 16 років, а потім кожні 10 років.
Для вакцинації використовують асоційовані вакцини, які містять дифтерійний анатоксин. Найбільш поширеними є вакцини АКДП (адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева), АДП (адсорбована дифтерійно-правцева) і АДП-М (адсорбована дифтерійно-правцева зі зменшеним вмістом антигенів).
Неспецифічна профілактика дифтерії включає заходи, спрямовані на запобігання поширенню інфекції. При виявленні хворого на дифтерію проводять епідеміологічне розслідування і встановлюють карантин на 7 днів. Контактним особам призначають бактеріологічне обстеження і вводять протидифтерійний анатоксин.
Важливе значення в профілактиці дифтерії має санітарно-освітня робота серед населення. Необхідно інформувати людей про небезпеку захворювання, шляхи його передачі і методи профілактики. Особливу увагу слід приділяти батькам, оскільки саме діти є найбільш уразливою групою щодо дифтерії.
Дифтерія залишається серйозною проблемою охорони здоров’я в багатьох країнах світу. Незважаючи на наявність ефективних вакцин, спалахи захворювання періодично виникають через відмову від щеплень. Тому важливо пам’ятати, що тільки високий рівень колективного імунітету може захистити суспільство від цієї небезпечної інфекції.
Розпізнавання дифтерії на ранніх стадіях дозволяє своєчасно розпочати лікування і запобігти розвитку важких ускладнень. Характерний наліт на мигдаликах, набряк шиї, осиплість голосу і утруднене дихання – це ті симптоми, які повинні насторожити і стати приводом для негайного звернення до лікаря. Пам’ятайте, що дифтерія – це не хвороба минулого, а реальна загроза, яка може торкнутися кожного, хто не захищений вакцинацією.